Хліб і слово

У стінах храмів і колиб 
сіяв нам святково, 
як сонце, випечений хліб 
і виплекане слово.

І люблять люди з давнини, 
як сонце незагасне[1], 
і свій духмяний хліб ясний, 
і рідне слово красне.

Бо як запахне людям хліб, 
їм тихо дзвонить колос, 
і золотом сіяє сніп 
під жайворона голос.

І, мабуть, тому кожну мить 
бешкетнику-харцизі[2] 
їх слово батьківське звучить, 
як заповідь у книзі,

цей сплав чудесний, золотий 
з ядристих зерен літер:
«Не кидай хліба, він—святий, 
не кидай слів на вітер!»



--------------------------------------------------------------------------------

[1] Незагасне — те, що не можна загасити.

[2] Харциз — розбійник, грабіжник.