Фонетика як розділ мовознавчої науки. Голосні звуки. Приголосні тверді й м’які, дзвінкі й глухі. Алфавіт.

Фонетика (від гр. phone - звук) - розділ науки про мову, який вивчає звуки мови.

Основним об'єктом вивчення фонетики є звуки - найменші одиниці мовного потоку, з яких в мові складаються слова.

За способом творення звуки поділяються на голосні та приголосні. Голосні звуки - це звуки людської мови, основу яких становитьголос.

Поділ голосних на групи за положенням язика має два критерії: підняття (рух

Акустичні пари

Дзвінкі та глухі приголосні утворюють так звані акустичні пари (дзвінкий звук - глухий):

Глухі приголосні можна легко запам'ятати за допомогою вислову: «Хоч фокус – це шепіт»

Глухий звук [ф] в українській мові співвідносного дзвінкого звуку не має.

Дзвінкі приголосні у кінці слова та в кінці складу вимовляються дзвінко.

Усі сонорні приголосні звуки належать до дзвінких і не мають парних глухих.

Літера ґ передає на письмі задньоязиковий зімкнений приголосний як в українських словах, так і в давнозапозичених і зукраїнізованих: аґрус, ґава, ґазда, ґандж, ґанок, ґатунок, ґвалт, ґвалтувати, ґеґати, ґедзь, ґелґотати, ґерґотати, ґерґотіти, ґиґнути, ґирлиґа, ґлей, ґніт (у лампі), ґоґель-моґель, ґрасувати, ґрати іменник), ґратчастий, ґречний, ґринджоли, ґрунт, ґудзик, ґуля, джиґун, дзиґа, дзиґликтощо та похідні від них, а також у прізвищах Ґалаґан, Ґудзь і под.

Звукове позначення букв я, ю, є, ї, щ.

Букви я, ю,є можуть позначати як один так і два звуки. Два звуки я, ю, є позначають лише у трьох випадках:

1. Коли вони стоять на початку слова: слово «яблуко» транскрибується наступним чином - [йáблуко]; Єреван – [йеревáн].

2. Два звуки я, ю, є позначають всередині слова після голосного: маяк – [майáк], Аюдаг – [айудáг].

3. Після апострофа і м'якого знака я, ю, є також позначають два звуки: здоров'я – [здорóвйа], Мольєр – [мол'йéр]

Увага: в тестах ЗНО з української мови минулих років зустрічалося різне написання букви «й» в транскрипції: звичне - [й] і латинізоване - [j]. Обидва варіанти є правильними і абсолютно ідентичними для транскрипції: слово «рай» можна транскрибувати і так: [рай], і так [раj]. Те саме стосується і транскрипції я, ю, є – [jа], [jу], [jе] або [йа], [йу], [йе].

В усіх інших випадках я, ю, є позначають м'якість попереднього приголосного і транскрибуються наступним чином ['а], ['у], ['е].

Увага: м'який знак в транскрипції позначається значком м'якості ['].

Буква ї завжди позначає два звуки – [йі]. Наприклад, їжак – [йіжáк]; заїзд – [зáйізд].

Буква щ також завжди позначає два звуки – [шч]. Наприклад, щастя – [шчáс'т'а]; Пирогоща – [пирогóшча].

Написання  "дж" й "дз" разом і роздільно

Відповідно до українського правопису  буквосполучення "дж" й "дз" для переносу розривати не можна,  крім випадків,  коли "д" є частиною префікса, а "з" чи "ж" кореня. Наприклад: ушко-дження, але під-звітний.

Уподібнення приголосних звуків.

Для того, щоб краще і легше вивчити спрощення приголосних, слід запам'ятати 5 основних правил уподібнення.

1.Дзвінкі приголосні не оглушуються, тобто не змінюються. Якщо ви бачите в тестовому завданні ЗНО щось подібне: діжка [д'íшка], то це не правильно, адже [д] – дзвінкий, а [к] – глухий. За правилом дзвінкі перед глухими не змінюються. Дзвінкі та глухі приголосні складають пари, які варто запам'ятати, це знадобиться Однак є кілька винятків, які слід завчити напам’ять. У словах: легко, вогко, кігті, нігті, дьогтю дзвінкий [г] міняється на глухий [х]. Тобто транскрибується так: легко [лéхко]. Проте таких слів-винятків усього кілька.

2. Глухі приголосні перед дзвінкими – одзвінчуються, тобто міняються на свою дзвінку пару. Наприклад, футбол – [фудбóл]. Винятків з цього правила немає.

Увага! І перше, і друге правило впливають на правильне вирішення не лише тестових завдань на уподібнення, а й на завдання з наступними формулюваннями: «чи всі приголосні глухі в рядку», «чи всі приголосні дзвінкі в рядку». А також деколи на завдання «знайдіть рядок з однаковою кількістю звуків і букв у кожному слові» в тому випадку, якщо через уподібнення звук став подовженим. Наприклад, у слові «отже» - [óджe] глухий [т] переходить у дзвінкий [д] і зливається із [ж] і переходить в африкату [дж]. Відповідно, кількість букв у цьому слові – 4, а звуків – 3.

3. У префіксах «з» перед глухими переходить в [с]. Це стосується таких префіксів: з, роз, без, через. Наприклад, безперечно – [бе^испе^ирéчно].

4. Приголосні: Де Ти З’їСи Ці ЛиНи + дз перед м’якими приголосними пом’якшуються. Це уподібнення ще називають уподібнення за м’якістю. Наприклад, пісня – [п'íс'н'а]. Приголосний [с] став м’яким через сусідство із м’яким.

Вони мають відповідні тверді пари [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н], [дз], [р].

Увага: Приголосний [й] завжди є м'яким, тому скісної рисочки біля нього писати не треба.

В певних позиціях деякі інші тверді приголосні можуть бути напівпом'якшеними, крім вищезгаданих (що можуть бути і м'якими, і твердими). Напівпом'якшеність позначається комою вгорі після звука:

Напівпом'якшеними стають: губні: [б’], [п’], [в’], [м’], [ф’], глотковий [г’], задньоязичні [х’], [ґ’], [к’], шиплячі [ж’], [ш’], [дж’], [ч’] – у випадку, якщо вони стоять перед [і], або «я», «ю», «є».)

5. Складні випадки уподібнення.

У цьому правилі узагальнено ті випадки, які легше просто запам’ятати:

Спрощення в групах приголосних.

Іноді при творенні слова або його відмінюванні виникає важкий для вимови збіг кількох приголосних звуків. Тому в процесі мовлення один з приголосних (переважно середній) випадає, тобто відбувається спрощення.

1. У групах приголосних -ждн-, -здн-, -стл- , -стн- випадають д і т:

тиждень – тижня, виїздити – виїзний, лестощі – улесливий, щастя – щасливий, вість – вісник, честь – чесний.

Але в словах: зап'ястний, кістлявий, пестливий, хвастливий, хворостняк, шістнадцять літера т зберігається.

Примітка: у прикметниках, утворених від іменників іншомовного походження з кінцевим -ст, літера т у групі приголосних -стн- зберігається, хоч відповідний звук і не вимовляється: баласт - баластний, компост -компостний, контраст - контрастний, форпост – форпостний.

2. У групах приголосних -зкн-, -скн- випадає к при творенні дієслів із суфіксом -ну-: бризк - бризнути, брязк - брязнути, тріск - тріснути, але випуск - випускний, виск – вискнути, пропуск – пропускний та ін.

3. –шчк- спрощується на –шк-: дощок – дошка, зморщок – зморшка, витріщити – витрішки.

4. Спрощення відбувається також у групах приголосних –стц-, -лнц-, -рдц-, -сткл-, -рнц-, -стк-: місце (від мьстьце), сонце (від "солнце"), серце (від "сердце"), скло (від "стекло"), чернець – ченця, місто – міський.

5. У групі приголосних -слн- випадає л : масло - масний, мисль - умисний, ремесло - ремісник.

Найпоширеніші випадки чергування голосних і приголосних звуків.

Чергування — це закономірна зміна голосних чи приголосних звуків під час творення нового слова або словозміни у тій самій морфемі.

Чергування приголосних

Зміни за збігу приголосних

Фонетичний запис (транскрипція) передає на письмі точну вимову звуків з тими змінами, яких звук зазнає у процесі мовлення. Для транскрибування тексту використовують літери алфавіту й додаткові позначки.

Основні правила й позначки транскрипції такі:

1. У транскрипції немає великих літер, усі слова пишуться з малої літери.

2. Текст чи слово, що транскрибується, береться у квадратні дужки [ ].

3. [′ ] — скісна рисочка над голосним або після нього позначає наголос: [голова′], [лі′тера], [ду′мка].

4. [´ ] — менша скісна рисочка вгорі після приголосного позначає м'якість попереднього приголосного: [ден´], [т´ін´], [н´іс], [л´іто].

5. Кожен звук слід позначати одним окремим знаком (літерою), і кожна літера має позначатися тільки одним звуком. Тому в транскрипції немає йотованих літер я, ю, є, ї і літери щ, які позначають два звуки [йа, йу, йе, йі, шч]: яма — [йама], юність — [йун´іс´т´], єдність — [йед´н´іс´т´], їжак — [йіжак], щастя — [шчас´т´а].

6. Знак [' ] після приголосних передає напівпом'якшення: [в'ітер], [ж'інка].

7. На позначення довготи звука вживається двокрапка [:]: [жит:´а], [знан:´а], [розр´іс:´а].

8. Для позначення злитої вимови африкатів [дз, дж] використовується дужка вгорі над літерами: [дзв´інок], [джм´їл´].

9. [е^и, и^е] — маленькі літери збоку вгорі вказують,до якого звука наближається звучання: [се^ило], [че^ирвоні], [ви^ешнева].

10. [|] - [| |] — одна вертикальна риска показує звичайну паузу (на місці коми, тире), дві вертикальні риски через рядок показують тривалу паузу на межі речень: [йак парос´т´ винограднойі лози | пле^икайте^имову | пи˘л´но й не^инастан:о пол´і'т´ бурйа'н].

Чергування голосних та приголосних у — в, і — й.

Однією з умов створення милозвучності української мови є така фонетична особливість, як чергування голосних та приголосних у — в, і — й. Коли слово існує в двох варіантах, то на початку і в середині речення після приголосного вживаємо форму з у, і: «У Криму закінчується оксамитовий сезон. Уже настала осінь. Ідуть дощі. Остап і Соломія. Вітер буяв у степу». Але: «Листя пожовкло в саду. Насталавже осінь. Дощійдуть часто. Соломія й Остап». Прийменник в (а не у) використовується завжди, коли він стоїть перед словом, що починається з голосного: «В Одесі зацвіли акації. Ми були в Охтирці».

Інколи за різними формами слова закріплюється відмінне значення: удача (успіх) — вдача (характер, натура). У таких випадках чергування небажане, слова треба ставити в таку позицію, яка дає змогу уникнути неблагозвучних збігів приголосних. Щодо варіантів Україна і Вкраїнаіснує така традиція: як офіційна назва держави Україна завжди вживається з початковим у, а в розмовному та художньому мовленні, зокрема в поетичному, припустимі обидві форми.